Новотроїцький район

Меню

Погода

Історична довідка

Історія села Громівка сягає далеко в глибину століть. Давні скіфські племена залишили тут свої сліди. Про це свідчить курган, який розташований на південно-західній околиці села ( на плато над схилом лівого  берега балки, що впадає в Сергіївську затоку Сиваша).  Висота кургана 3,5 метра, діаметр 60 метрів: насип круглий, напівсферичний у перетині, повністю зайнятий сільським цвинтарем.

На території села знаходяться два курганних могильника: один з них знаходиться за 1,1 – 1,2км на південний захід від села, інший за 2.5 і 2.6 км на південний схід села.

У другій половині  ХУІ століття в цих  краях перебувала мала  ногайська орда. Ці території належали хану  Шахін — Гірею. Наше село в ті часи називалося Аерча.

В ХУІІ столітті територія Херсонщини була форпостом в боротьбі з агресією із сторони Османської імперії Кримського ханства. Після воз’єднання України до Росії (1654 рік) ця боротьба стала активнішою. Події відбувалися за часів панування Катерини – ІІ.     В 1768 році Турція  розпочала турецько — російську війну. Успішні бойові дії російських військ, у складі яких були запорізькі козаки примусили Турцію скласти зброю.

Десятого липня 1774 року було заключено  Кючук — Кайнаджирський мирний договір, за умовами якого Росія одержала право на торгівлю через Босфор і Дарданелли.

В 1783 році закінчилося існування Кримського ханства. І у відповідності Маніфесту від 8 квітня 1783 року Крим і Західна Таврія ( до якої і входить наше село були приєднані до  Російської імперії.

І саме в цей час починається масове заселення і економічний розвиток нашого краю.

Було створено державний (казенний) фонд, який продавався і роздавався дворянам, поміщикам, офіцерам, чиновникам  та іноземцям.

Одержавши землю на Херсонщині, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків з українських та російських губерній. Також сюди тікали на вільні землі кріпосні із центральних районів України і Росії. Уряд був зацікавлений в тому, щоб південь України  заселявся і тому видавав накази, які сприяли захисту біженців.

Перші згадки про наше село, як казенне поселення відноситься до 1793 року. Належало воно до Дніпровського повіту  Таврійської губернії. Так, як землі належали  поміщику Петровському, село називалося Петропавлівка.

Важкими були умови життя переселенців, в степу де не було ні лісу, ні річок, тільки ріс один очерет. Люди використовували його, як дрова, будували з нього хати, рили землянки. Не було запасів  хліба на прожиття і на посів. Велику шкоду приносили чорні бурі, які  винищували врожаї і засипали окремі села.

Державні селяни повинні були виплачувати різні податки, за несплату яких людей чекала  розправа.

Справжньою бідою були часті засухи, неврожай. З ними і пов’язана сучасна назва села Громівка. За легендою, змучені без води люди зібралися на околиці села, і з останньою надією звернулися до Всевишнього. І Господь послав їм лункі та грізні громи майже без дощів.

Першими поселенцями нашого села було кілька полтавських сімей, нащадки яких живуть і донині – Шевченки, Власенки, Варави, Сушки, Ромашки, Савочки.

За історичними даними в 1886 році нараховувалося 193  садиби, де проживало 1087 людей. В селі проходив щорічний ярмарок.

В 1906 році в країні вводиться столипінська реформа, яка дала можливість кожному селянину отримати землю в приватну власність.

Були створені губернські землевпорядні комісії, до яких входили представники місцевої влади, губернських земель, місцеві селяни, які мали земельні наділи.

В селі Громівка до землевпорядного устрою приступили в 1912 році (наділ 38 дворів на 1035 десятинах). В  1914 році в Громівку було направлено землемірів для проведення земельних робіт.

Приблизно в цих роках в селі місцевий житель Ільвовський збудував млин з паровим приводом від газогенератора, а Хабловський – цегляну майстерню, де виготовлялася цегла і черепиця високої якості. До цього часу збереглася черепиця, виготовлена в 1913 році, яку ще навіть можна застосувати в будівництві. Цегельня Хабловського  була розміщена на півдні села по Перекопській дорозі в сторону села Новопокровка.

В дореволюційному селі до жовтня 1917 року четверта частина мешканців його була неписьменною. Земську школу в селі було відкрито в 1869 році на місці теперішньої пекарні. Вона складалася з одного корпусу, дах якого був вкритий залізом. Першим попечителем цієї школи був старожил Кузьма Григорович Варава. Учителями  працювали — Пантелеймон Васильович Гурін та Олександра Василівна Виноградова, Закон Божий викладав Григорій Погорілий. В першому навчальному році налічувалося 97 учнів,  з них лише 22 дівчинки. На утримання школи Земство виділяло лише 660 карбованців і їх ніяк не могло було вистачити, щоб прийняти до школи всіх. У січні 1918  року в селі була проголошена радянська влада. Але з квітня по листопад у Громівці господарювали австрійсько — німецькі загарбники. Після їх відступу до влади знову прийшли більшовики. Однак час був зовсім неспокійний і не раз спокій селян порушували білогвардійці, тому жителі села організували загін самооборони , які і день і ніч стояли на чатах. Крім того в селі був створений партизанський загін, на чолі якого стояв Лука Попович. Активними бойовими членами цього загону були Денис Кулик, Кузьма Киричок, Андрій Доценко, Федір Ващенко, Гаврило Лещенко, Яків Сьомченко, Олексій Тютюнник,  Григорій Ромашко.

Після вигнання врангелівців  для жителів села настав, на кінець, довгоочікуваний  мир. Відновила роботу сільська рада, головою якого обрали Олексія Тютюнника (бувшого партизана). В 1921 році в Громівці було створено комітет незаможних селян, яким керував Єгор Лук’яненко . Незабаром утворилося сільськогосподарське товариство, а також сільська споживча кооперація. В 1922 році в селі відкрили першу лікарню, потім сільський клуб і бібліотеку. В 1923 році Громівська волость увійшла до складу Новотроїцького району. Організовано три колгоспи, головами яких були: І.П.Власенко, І.Є.Кравченко і М.Д.Білокобила.

В 1933 році було відкрито семирічку, що займала два корпуси.

В 1938 році на базі семирічної школи була відкрита  середня школа, перший випуск якої відбувся в 1941 році  — в день нападу на  Радянський Союз фашистської  Німеччини. Шістнадцять  юнаків та дівчат стали першими випускниками Громівської середньої школи.  576 громівців пішли  на фронт захищати свою країну, 336 із них не повернулося, їх імена і прізвища викарбувані на стелі Меморіалу Слави, що знаходиться в центрі села Громівки. 156 нагороджені  орденами та медалями. Під час Великої Вітчизняної війни, у травні 1942 року в селі організовано підпільну групу яку очолював В.П. Ємельяненко.